361 вихідний

Основні вкладки

Якщо хочеш зробити добре – зроби сам. Організатор Форуму видавців у Львові Олександра Коваль у межах FuckUpNights Lviv пригадала, як експериментувала із форматом наймасштабнішої книжкової події в Україні і хто їй у цьому допомагав. Або «допомагав».

Мене часто запитують, що я роблю у вільний від Форуму час, адже захід триває лише чотири дні. Я відповідаю відверто – відпочиваю. Але це не означає, що все дається легко.

У часи, коли з’явився Форум видавців, «Фейсбуку» ще не було, але поширювати інформацію про захід було необхідно. Тож наш варіант тільки друкована продукція, тільки хардкор. Найкращим, як нам здавалося, місцем для інформування населення тоді були ЖЕКи. Ми звернулися до міської ради, у якої просили лише інформаційної підтримки, адже фінансово нам допомагав благодійний фонд. У міській раді нас запевнили, що поміч у поширенні інформації вони нададуть. На наш перший чудовий Форум (а він дійсно був чудовим) прийшло майже 1000 людей, що нам здалося трохи замало. Виявилося, що уся наша поліграфія так і залишилася лежати на подвір’ї міської ради.

Надалі ми вдавалися і до інших способів промоції, тому Форум існує вже 24 роки. Згодом однією із найважливіших частин заходу стали церемонії нагородження найкращих книжок. Такий собі книжковий Оскар. Але ми все-таки пов’язані з літературою, тому пафос Оскару та червоної доріжки нам не дуже підходив. Ми вирішили, що все має бути концептуальним. Попросили одного режисера влаштувати нам концептуальну церемонію. Я повністю йому довірилася, і коли прийшла в Оперний театр, де відбувалася церемонія, була дещо шокована: уся сцена у сірих тонах.  

Ви, певно, уявляєте, як церемонія має відбуватися: виступи офіційних осіб, спонсорів, а потім нагородження. У нас же все почалося із козацьких дум! Думи звучали десь півгодини, далі швиденьке нагородження і класична музика! Потім знову швиденько нагородження і ще щось затяжне. Я визирнула з-за лаштунків і побачила у залі 10 людей. Сумно.

Наступного року вирішили обійтися без концептуалізму, лише драйв! «Плач Єремії», наш улюблений Тарас Чубай, міні-концерт на 40 хвилин. Ми провели нагородження дуже оперативно, зробили невеликий антракт, щоб група виставила апаратуру.  

Коли почався концерт, у залі чомусь було лише 20 людей. А тепер уся команда Форуму видавців вибігає на вулицю, вигукуючи «Люди! Заходьте! Безкоштовний концерт Чубая!». Так ми назбирали кількадесят глядачів. Розсадили їх групками у різних місцях, попросили освітлювачів не давати світло в зал, тому Тарас наче залишився задоволений.

Зрозуміли, що драйв не пройшов. Спробуймо класичний гламур. Червона доріжка, Оперний театр, кінне шоу. Все чудово, але дощ як з відра. Уявіть лише собі цих мокрих дівчат на мокрих конях. А ще ми забули врахувати те, що після коней лишається. А всередині у нас церемонія теж була гламурна. Назвали ми її «Корабель дурнів». Усі видавці образилися.

Ну не проходить гламур чи-то у Львові, чи-то на Форумі. А чим у нас Львів славиться? Нескінченним ремонтом доріг. Вирішили так: дві вантажівки бруківки ми вивалюємо на сцену Оперного. Ведучі церемонії одягнуті в такі яскраві помаранчеві жилети. Але халепа: всі знову образилися, мовляв, чого це нам нагороди двірники вручають? До того ж нормально пройти сценою не виходило через цю бруківку, тому лауреати мали дещо незграбний вигляд.

Не сподобалося. Вирішили запросити зірку – Романа Віктюка. Він мій чудовий друг, але рідкісний халтурник! Зробив сценарій на бігу. Змусив мене одягти білу сукню, ніби я виходжу заміж за Форум, а він веде мене під вінець. Виводить мене на сцену, а позаду нас іде тьотя і веде на повідку жирну чорну свиню. Наступного дня всі газети вийшли із заголовком «Віктюк підклав Форуму свиню».

Я не витримала і вирішила все зробити сама. Я ж знаю, як воно має бути. Найперше вирішили змінити нещасливу локацію і перенести церемонію у театр драми імені Марії Заньковецької. Видавці скаржилися, що їхня хвилина слави на сцені закоротка, тому ми одразу посадили їх за накритий стіл на сцені, наче весільна забава. В останню мить у нас з’явився спонсор – горілка.  

Я запросила двох прекрасних ведучих, які окрім концертів та церемоній іноді ведуть і весілля. В один момент один із них стрибає до глядачів, майстерним рухом дістає пляшку горілки з кишені піджака, чарку та починає всіх пригощати. Що написали про нас газети на ранок? Я не наважилася читати.

Можна починати будь-яку справу, навіть якщо ти не знаєш підводних каменів та течій. Головне – не боятися. І коли здається, що все летить шкереберть, треба зробити ще одне зусилля над собою – і тоді все точно вийде. Щоправда, ми досі не провели жодної вдалої церемонії.   

Related Terms

Не пропустити найцікавіше

x