Пополотніли

Основні вкладки

В Україні з’явився ринок, якого ще три-чотири роки тому просто не було. Так можна підсумувати трансформації, що відбулися у вітчизняній легкій промисловості за минулі кілька років. Цей ринок постійно зростає, адже певні тенденції розвитку приваблюють до нього  малих і середніх підприємців, яких у цій галузі переважна більшість. 

 

Сприятливий ґрунт 

Виробництво одягу у структурі галузі становить 66%, на текстильний напрям припадає 20%, на виробництво шкіри та взуття – 14%. За даними асоціації «Укрлегпром», станом на кінець 2015 року в Україні налічувалося понад 2,8 тис. підприємств легкої промисловості, і ця цифра натепер суттєво не змінилася. Водночас з 1810 виробників одягу 1110 підприємств – це малий бізнес (компанії з кількістю працівників до 10) і лише 700 – великі фабрики (від 100 працівників). Причина популярності легпрому МСБ – порівняно низька капіталомісткість виробництва і дешевизна робочих місць. 

За словами віце-президента асоціації «Укрлегпром» Тетяни Ізовіт, ринок продемонстрував зростання уперше від 2012 року. Багато в чому це зростання за минулі півтора року забезпечили замовлення силових відомств: на них припала п’ята частина всього обсягу ринку. «Міноборони та МВС змінюють технічні умови і вимоги до продукції, зокрема до речового майна, відповідно до стандартів НАТО. Це спонукало до зростання обсягів замовлень та модернізації вітчизняних фабрик», – зазначає вона.

Розвиток ринку сприяє і компаніям, які працюють за толінговими (давальницькими) схемами: девальвація гривні грає їм на руку. Оскільки більше половини продукції українських швейних фабрик – це одяг для зарубіжних брендів (New Look, Marks & Spencer, Next, Laura Ashley, Top Shop, Zara, Mexx, Triumph, BCBG, Esprit, Hugo Boss тощо), девальвація ненадовго стала одним із головних чинників зростання ринку. Якщо до девальвації підприємства були у складній ситуації з тарифами $3 за пошиття сорочки або $12-13 за пошиття костюма, то зі стрибком курсу валют ті самі $3 в перерахунку на гривню дали утричі більшу вартість речі. Тому бізнес виявився надприбутковим, а українські швейники – конкурентоспроможними.

Що також зумовило таке зростання? Люди почали купувати більше, до того ж саме українських товарів. Інфляція і девальвація зробили імпорт недоступним для багатьох покупців, а українські товари, навпаки, стали привабливішими за ціною. Суттєво збільшилася і частка українського одягу та взуття у торговельних мережах. Це зазвичай пов’язано з раціональним підходом виробників: швачки у Китаї заробляють удвічі більше, а якщо взяти до уваги логістику, то виходить, що шити у Китаї не найвигідніший варіант.

Окрім доступності в українському одяговому секторі велике значення має якість. Якщо раніше товари вітчизняного виробництва купували не стільки з економічних, скільки з ідеологічних причин, то сьогодні люди припинили купувати речі лише тому, що вони made in Ukraine. Тепер покупці шукають стильний, якісний одяг за доступною ціною – альтернативу світовому мас-маркету і речам «як у всіх». Якщо ж якість їх не влаштує, варто чекати на негативний пост у соцмережах, погану рекомендацію і падіння продажів. Крім того, досі великим конкурентом українським товарам є ніша секонд-хенду, яка дає можливість придбати вживану (а часом і нову) якісну річ закордонного виробника за низькою ціною. Тож попри хвилю патріотизму, продукція made in Ukraine становить лише 14,7% ринку, де більше половини (58%) припадає на імпортний одяг і взуття, ще 6% – на товари секонд-хенду. Частку тіньового виробництва і контрабанди оцінюють у 20,3%.

 

Палиці в колеса

Чому ж українські виробники не можуть забезпечити попит на внутрішньому ринку і конкурувати з імпортними товарами? «Ринок легкої промисловості залишається диким і неструктурованим», – вважає Сергій Венгер, колишній генеральний директор групи компаній «Дюна» (обіймав цю посаду до серпня 2017 року). За його словами, ударом для бізнесу стало підвищення мінімальної зарплати, що збільшило собівартість продукції: «У підсумку виграли підпільні цехи і сірі гравці. Величезні фабрики із сотнями одиниць обладнання й тисячами співробітників не сховаєш у підвалі або гаражах».

Додало клопоту виробникам, особливо із Західної України, запровадження безвізового режиму і сприяння ЄС виїзду українських трудових мігрантів. «За перші місяці безвізу ми вже відчули відтік у Польщу як висококваліфікованого персоналу, так і некваліфікованих робітників. І це лише початок», – визнає Сергій Венгер. Щоб утримати кадри, виробники змушені підвищувати зарплати. Втім, нові закони, що їх ухвалив ЄС, можуть суттєво охолодити ставлення до українських трудових мігрантів у Польщі, а також поставити їх під певний ризик, що знизить відтік кадрів.

Але головною проблемою залишається залежність від імпортної сировини: тканин, пряжі, шкіри, фурнітури. У 2017 році в Україні налічувалося 39 ткацьких фабрик, однак вони пропонують небагатий асортимент. Серед великих гравців – Черкаський шовковий комбінат, що виробляє сумішеві тканини, основний замовник якого нині силові відомства; одна з найбільших фабрик із перероблення вовни «Чексіл» у Чернігові; Рівненський льонокомбінат (трикотажне полотно); трикотажна фабрика «Роза». Однак майже всю сировину для ткацького виробництва, як і раніше, доводиться імпортувати.

Відродити виробництво тканин в Україні – справа непроста: потрібні серйозні інвестиції і гарантований великий обсяг закупівель. На ринку ідею відновлення виробництва тканин оцінюють як перспективну, адже на них уже тепер є стійкий попит. Поштовхом для розвитку ринку стануть і вимоги для виходу на ринки ЄС, адже, щоб одяг вважався made in Ukraine, він має бути пошитий із тканин, зроблених в Україні, інакше правильного сертифіката не одержати.

 

Звідки черевички?

На ринок взуття в Україні впливають ті самі чинники, що й на всю легку промисловість. Є лише кілька специфічних моментів, але падіння і зростання цього напряму відбувається разом з усією галуззю.

Якщо до кризи в Україні продавали 150–170 млн пар вітчизняного взуття, то 2015 року, за даними Ліги виробників взуття, шкіргалантереї, хутряних виробів «Укршкірвзуттєпром», ця цифра упала до 70 млн пар (тут не взято до уваги дані окупованого Криму та неконтрольованої території Донбасу). Однак у 2016-му, як наголошує президент Укршкірвзуттєпрому Олександр Бородиня, намітилася позитивна динаміка: ринок виріс до 80 млн пар (його місткість за стабільної економічної ситуації становить 120–140 млн пар). Ця тенденція збереглася і у 2017-му. Частка вітчизняної продукції на українському ринку взуття, яка до цього традиційно становила 20-25%, у 2016 році зросла до 30-40%.

Особливість українського взуттєвого ринку у тому, що майже все взуття виробляється з натуральної шкіри: такими є уподобання вітчизняного споживача. І хоча українські кожум’яки активно постачають напівфабрикати за кордон, частина взуття шиється з вітчизняної шкіри, а решту сировини закуповують в Італії та Туреччині.

На жаль, в Україні не виробляють хімію для шкіри, її доводиться імпортувати, а це до 40% собівартості виробництва. З підошвами справи кращі: 80% їх виготовляють на українських підприємствах. Ба більше, часто самі чоботарі відкривають паралельне виробництво підошов, щоб контролювати їхню якість. Каблуки і фурнітура також переважно імпортні.

Проблеми, які гальмують розвиток виробництва взуття в Україні, такі самі, що й на ринку одягу: відсутність чесної конкуренції з причини тіньового виробництва, засилля контрабанди і контрафакту. «Інвестиції прийдуть на ринок, щойно вдасться побороти сірий імпорт і контрабанду, які становлять 90% імпорту», – упевнені в Укрлегпромі.

 

Що далі

Головне завдання українських виробників на 2018 рік – утримати свої позиції. «Виробники шукають шляхи диверсифікації бізнесу. Це вихід і на нові вікові, і на гендерні групи. Наприклад, РІТО зараз розробляє чоловічу колекцію», – розповідає Тетяна Абрамова, керівник «Модного дому РІТО».

Українським виробникам варто зосередитися на розвитку власних брендів і формуванні ланцюжків доданої вартості. Від експорту одягу і взуття, вироблених в Україні на замовлення світових брендів, варто переходити до експорту продукції під власними брендами. Це дасть змогу виробникам максимізувати прибуток і зробити свій бізнес менш залежним від дешевої робочої сили, пропозиція якої і надалі скорочуватиметься

Related Terms

Не пропустити найцікавіше

x